Кому Бог відкриє карман, повний істини? Тому, хто черпає долонями чистими Чому ж ми йдемо на невивчені відстані Черпаєм з болота і в ньому шукаємо пристані?
А в небі знов літають чорні ворони І ми розбіглись всі у різні сторони: Деталі із одного механізму Хтось рано, а хтось пізно Щоб свої землі боронить
Розкидані із цілого уламками Здавалося, що є давно у дамках ми Бо вміємо терпіти і прощати Але пам’ята Хрещатик Полум’я за барикадами
Куди дівати свою віру в правду? Це ніби якийсь пранк Але пали стіни храму І те, що ми чули зранку за своїми фіранками Змусило нас переоцінити свої рамки тут
Бо в серці завжди є місце для любові І хай із неба ллє ця цілюща повінь Бо спершу за своє, а за інше – потім До істини вези нас потяг
Кому Бог відкриє карман, повний істини? Тому, хто черпає долонями чистими Чому ж ми йдемо на невивчені відстані Черпаєм з болота і в ньому шукаємо пристані?
Так хочеться навколо шматувати все! Так хочеться для споминів тримати сейф! Так хочеться для всіх здаватись кращими Так казали пращури і слова ці мали сенс
Чому ж навколо стільки всього злого? І душу тепер ранить смерть, і вже не ранить слово Вирвіть мені серце, люди, адже я не робот! Скільки ще пролитись має крові?
Плакати, злитися, бути спустошеним — Кажуть “нормально” і так робить кожен Та як по крупиці зібратися в ціле Коли все навколо лиш чорне та біле?
Пофіксити зламане, зцілити душу І ми як нові, тільки з міткою “бувшого” Час все розставить на свої місця, там Де в серці відкриті дверцята…
Кому Бог відкриє карман, повний істини? Тому, хто черпає долонями чистими Чому ж ми йдемо на невивчені відстані Черпаєм з болота і в ньому шукаємо пристані?